Ну где же в жизни взять такие силы,
Чтоб выдержать всю боль своей души?
Я одинокий путник в этом мире;
Иду,словно в пустыне,средь толпы.
Иду,судьбою битый и усталый,
Несу свой крест без ропота на жизнь.
Ты видишь,мой Господь,какой я слабый,-
Мне силу дашь и вновь грехи простишь.
Ты проведи меня по суше жизни,
Убрав,как волны,сон и суету.
Ты проведи меня,Господь,за руку,
Чтоб в море зла и лжи не утонул.
Ты проведи по тропке средь ущелий,
И заповедай ангелам Своим,
Чтоб я ногой о камень не споткнулся,
И не упал бы в пропасть тёмных сил.
Не дай моей душе,Господь,погибнуть;
Не дай навеки глаз моих сомкнуть;
Не дай перед врагом моим смириться,
Не дай слезою сердце защемить.
Но дай надежду,волю и терпенье,
Не устыдиться в вере и в делах,
Чтобы пройдя сквозь сонное мгновенье,
Я был с Тобою в вечности всегда!
Хочу побыть в гостях во всей вселенной:
Там,где непавшие миры живут.
Быть там,где Иисус хранит завет Свой.
Быь там,где меня любят,помнят,ждут.
Хочу увидеть город вечной жизни,
Пройти с друзьями берегом реки.
Хочу узнать историю Отчизны,
Хочу познать всю полноту Любви!
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
